Головна / БУДЬ УКРАЇНЦЕМ / ЖИТТЯ МІЖ ДВОМА ЗИМАМИ

ЖИТТЯ МІЖ ДВОМА ЗИМАМИ

Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Василь Симоненко

 

У різдвяну пору 8 січня 1935 року у селі Біївці на Полтавщині народився Василь Симоненко.

До школи у Тарандинцях, де, до слова, колись давно працював волосним писарем засновник роду Симоненків –  прадід Панас Щербань, малий Василь ходив пішки більше 9 кілометрів. Завдячуючи вродженому гострому розуму та гарній пам’яті він закінчив її з золотою медаллю.

Усе життя ятрила Василеве серце відсутність батька, котрий після народження сина раптово «зник».  Як зазначають біографи поета, батько  Симоненка сільський «серцеїд»‚ бабій і гульвіса‚ котрого носило по всіх світах, «десять раз женився і розлучався» і з’явився у житті сина лише на мить по війні у формі капітана. Така нечуйна і черства проза життя особливим болем зранила вразливу душу поета, формуючи особливий внутрішній душевний світ.

Впродовж такого короткого життя Симоненко  у своїх творах шукав відповідь на питання, як можна подолати культивовану системою байдужість у людських серцях,

Загострене почуття справедливості та внутрішнє прагнення подолати «больові точки» суспільства в час хрущовської відлиги втягують Василя в роботу комісії, метою якої було перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місця таємного поховання жертв сталінських репресій. Спільно зі своїми товаришами-шістедесятниками розшукує таємні братські могили жертв сталінських репресії на Васильківському та Лук’янівському кладовищах та у Биківнянському лісі.

Віднайдені «речові докази» геноциду українського народу сколихнути вразливу душу поета.

Усвідомлення глибини злочинів Сталіна і сталінізму проти України зміцнює і утверджує бажання Василя Симоненка запалити національне відродження.

Можна дискутувати, погоджуючись або заперечуючи думку друзів та біографів поета,  щодо спланованості чи випадковості жорстокого  побиття  працівниками міліції Симоненка влітку 1962. Однак очевидним є факт, що своєю громадською діяльністю  у пошуку захоронень жертв сталінських репресій  поет, як й інші шестидесятники,  торував свій шлях власну Голгофу. Радянська система не пробачала звинувачень на свою адресу, тихцем мстила заборонами на друк, нещадним редагування та цензурою.

Про це Симоненко 3 вересня 1963 року робить запис у своєму щоденнику: «Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. “Літературна Україна” каструє мою статтю, “Україна” знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у “Зміні”, зарізані в “Жовтні”, потім надійшли гарбузи з “Дніпра” й “Вітчизни”…»

Прижиттєво світ побачити лише дві книги Василя Симоненка –  збірка поезій «Тиша і грім» та «Цар Плаксій і Лоскотрон».

Під  снігову завію взимку  1963 року у ніч з 13 на 14 грудня  поет пішов у білі холодні засвіти.

Лише  у 1995 році Василю Симоненку посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка.

 

Нашої заслуги в тім не бачу,
Нашої не знаю в тім вини,
Що козацьку бунтівливу вдачу
Нам лишили предки з давнини.

Нам і те не добавляє слави,
Що вони од чужоземних сил
Заступили землю кучеряву
Горами високими могил.

Бо коли, закохані в минуле,
Прокунаєм свій великий час,
Наша лінь нікого не розчулить,
Слава ж та відмовиться від нас.

Спогади докучливі, як нежить,
Що тій славі принесуть нове?
Тільки тим історія належить,
Хто сьогодні бореться й живе.

Про admin

Зверніть увагу!

День народження Івана МАЗЕПИ

20 березня 1639 р. народився Іван МАЗЕПА. Гетьман України (1687-1709 ), видатний державно-політичний і культурний …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *