Патріот Тернопілля «Патріот Тернопілля» – он-лайн-газета для громади і громадян
Пропонуємо переглянути
Війна для України почалася з розстрілів. Це потім будуть бомбардування мирних міст, бездарні і безглузді військові операції і жертви, жертви, жертви безжальної і безглуздої війни. Це потім українці заплатять чи найвищою ціною в Європі за маніакальні плани двох параноїків. Але уже 22 червня Україна зазнала страшних втрат!
22 червня 1941 р. у тюрмах Західної України совіти розпочали розстріли ув’язнених – переважно діячів ОУН, інтелігенції та національно свідомих громадян.
Нарком державної безпеки Меркулов 23 червня 1941 року (на 2-й день війни) віддав наказ № 2445/М та підписаний у той же день без тіні сумніву і докору наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова, про негайні офіційні заходи у вирішенні проблеми переповнення в’язниць.
Перший зобов’язував провести терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах і поділити на тих, котрих депортувати в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого місцевому керівництву НКГБ необхідно розстріляти.
Інший наказував провести евакуацію в’язнів, до нього додавався “План евакуації”.
Лише з Львівської області згідно з цим документом депортації підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.
Натомість замість евакуації по усій Західній Україні розпочалося масове знищення в’язнів.
У тюрмах Львова та Золочева станом на 24 червня розстріляно 2072 особи.
Впродовж 24-28 червня за розстрільними списками, затвердженими енкаведистами 26 червня вбили ще 2068 осіб.
Архівні документи свідчать, що на 10 червня 1941 року у Луцькій в’язниці утримувалося 2 117 ув’язнених. Для Їхньої евакуації до Вологди та Астрахані було виділено 75 товарних вагонів. Та після бомбардування Луцької тюрми німецькими літаками 22 червня приблизно о 14.00 оперативна група працівників УНКВС у Волинській області та особовий склад 233 конвойного полку військ НКВС, керівний склад та наглядачі в’язниці розправилися з в’язнями. Всього на території Луцької в’язниці була розстріляно 2000 осіб.
Ми маємо це пам’ятати, ми маємо про це розповідати своїм дітям і дітям своїх дітей.
Документи та архіви можна втратити або знищити, історію можна переписати комусь на догоду, але пам’ять народу і пам’ять роду витерти не можливо! Ми пам’ятаємо цей день!
