Головна / ЦІКАВО / КУЛЬТУРА / Справжній патріотизм – що воно таке?

Справжній патріотизм – що воно таке?

«Є така країна – Україна»

                                                                           Петро Скунць

           Спочатку уточнимо – а що воно таке – патріотизм? Кого можна вважати справжнім патріотом? Безперечно, патріот – це той, хто любить свою країну. Але що таке «країна»? Це територія (ландшафти, клімат,) це – населення, громадяни, це – мова, це – минуле, тобто історія, це сьогоднішні досягнення і проблеми, це – можливі перспективи… Є люди, котрі люблять рідну природу, але жаліються на людей навколо: смітять, п’ють, матюкаються… Є такі, що люблять минуле і критикують сьогодення: бідність, правопорушення, не комфортність… Але, зрештою, головне – любити… Тільки чи можна любити країну, не вміючи любити саме тих її громадян, котрих бачиш майже щодня: членів своєї сім’ї, сусідів, колег по роботі, земляків? Є так звані «патріоти», котрі кричать про свій патріотизм, а людей навколо – своїх же, українців, гризуть, ненавидять, підставляють… Хіба це справжні патріоти? Є ті, що кричать про свою любов до України, а свої професійні обов’язки виконують абияк… Та ще й дозволяють собі критикувати справжніх роботяг – професіоналів, якщо ті за працею не завжди мають час збиратися на різні мітинги і кричати про свою любов до країни… А мені здається, що справжній патріот – це людина, котра не стільки кричить про свою любов до країни і народу, скільки чесно робить свою роботу і вміє допомагати тим українцям, котрі поряд і котрі потребують допомоги… Я би назвав одних само рекламованими патріотами, і других – дієвими патріотами. Кричати про свій патріотизм – у сто разів легше, бути дієвим патріотом – у сто разів важче (треба багато працювати над собою, треба щось створити, чогось добитися, і весь час працювати в мірку своїх здібностей, на благо своїх співвітчизників і своєї країни), але і у сто разів корисніше для України.

І взагалі, націю можна порівняти з особистістю. Хто з людей дуже хвалить сам себе? Той, хто вважає, що його ще недооцінили, не помітили. Він компенсує само похвалою відсутність похвали від інших людей. А людина, яка вже щось зробила, чогось досягла, котру уже помітили, про котру добре відгукуються інші – їй уже нема потреби хвалити себе, кричати про свої достоїнства… Вона вже може скромно відмахнутися навіть від чужих похвал, не те, щоб самому себе хвалити… Вона стає самодостатньою… То ж хто хвалить себе вголос? Той, хто ще мало себе реалізував як особистість, хто ще нічого не досягнув, ще нічого вартого уваги не зробив…  Як правило, це молоді люди… Потрібен час, щоб їх досягнення помітили інші і почали добре про них відгукуватися. А коли це стається – необхідність само похвали відпадає сама собою. По молодості само похвала пробачається,  але зріла людина, яка все ще себе нахвалює – виглядає смішною… Це ознака, що її ще не помітили, вона ще нічого не досягнула, не створила нічого якісного… Відчувати себе нікчемою нікому не приємно – і тоді людина починає компенсувати відсутність визнання з боку інших само похвалами.   Те саме можна сказати про нації. Хіба нація, котра багато чого досягла, яку усі навколо визнають, потребує криків про свою значимість і великість? Тому нація, котра себе поважає, не повинна хвалити себе, не повинна кричати про свою значимість і велич. Краще цю значимість і велич здобувати працею, досягненнями у різних сферах: науці, мистецтві, бізнесі тощо…

Лікар, котрий чесно працює, вдосконалює себе і добре, якісно лікує громадян України – патріот, навіть якщо не ходить на мітинги і не кричить про свій патріотизм. Вчитель, котрий вдосконалює себе і вміє якісно вчити українських школярів чи студентів – справжній патріот, навіть якщо не б’є себе в груди і не козиряє своїм патріотизмом. Вчений або митець, котрий робить свою роботу – своїми діяннями у сто разів приносить більше користі Україні, ніж крикун, котрий хвалиться своїм патріотизмом… Підприємець, котрий забезпечує місця українцям…. Журналіст, котрий піднімає справжні проблеми і вказує на справжні недоліки, спонукаючи нас їх перебороти…  І навпаки, я особисто знаю деяких колег, що називають себе патріотами, а студентів недоучують, читають нудні і неглибокі лекції, відбивають від знань, замість того, щоб їх зацікавлювати і заохочувати знати більше, вчитися, самовдосконалюватися. Такі викладачі наносять шкоду своїм співвітчизникам – студентам. То ж хіба вони справжні патріоти?

А чи можна назвати патріотом перекладача, котрий робить доступними для нас нові знання і відкриття, зроблені видатними діячам інших націй, і опубліковані іноземною мовою?  Або відомі художні шедеври? Хіба він не приносить користі своїм землякам, роблячи для них нові доступними світові думки, концепції, тенденції, настрої? А викладач іноземної мови хіба не патріот? Адже він допомагає нашим співвітчизникам оволодівати світовими надбаннями науки, мистецтва,  культури… А ці надбання збагачують особистість, її внутрішній світ, і тоді вона зможе більш успішно реалізовувати себе, добиватися успіху, робити щось вагоме і корисне для своєї країни, для своїх співвітчизників… І своїми ж досягненнями прославляти свою країну… І коли це зрозуміє більшість громадян нашої країни – а люди у нас надзвичайно обдаровані різними талантами, тільки треба більше працювати над собою – буде більше досягнень у різних сферах життя, і нас будуть сприймати інші нації, інші країни цілком інакше, краще, – то ж хіба буде ще потреба самим себе підхвалювати, кричати про патріотизм? Нас будуть хвалити інші… А ми просто будемо усвідомлювати, що добре робимо свою роботу, і у нас усе добре виходить… Ставаймо професіоналами, вдосконалюймо себе, робімо звершення кожен у своїй сфері – і ми станемо самодостатньою гармонійною нацією…

 

 

Патріотизм – це любов та відповідальність. Любов до землі на якій ти народився, та відповідальність за її долю та долю твого народу. Патріотизм – це практичність. В України не має постійних друзів та постійних ворогів, є лише постійні інтереси нашої держави. Справедливо лише те, що вигідно Україні. Правильно лише те, що вигідно Україні. Громадянський патріотизм – це ще й єдина ідея, яка може об’єднати народ України в єдину політичну націю. Політично об’єднана Україна, коли народ і патріотична влада чутимуть один oдного і діятимуть в одному напрямі – сильнішої і багатшої держави в Європі не буде.

Чи можна бути патріотом держави, яка за тебе не турбується?

Якщо розуміти термін держава як апарат чиновників – то ні. З ним навіть можна боротися. В тому числі й актами мирної громадської непокори, яку дарує нам Конституція. Якщо ми говоримо про патріотизм до України, як нашої Батьківщини, яку ми любимо над усе, то так. Чим гірше в державі йдуть справи, тим більше патріоти її потрібні. Це їх час. Апарат чиновників ніщо, Україна – все. Патріотична партія України живе за принципом: Не питай, що дала тобі Україна, спитай себе, що ти зробив для неї. Країну може привести до процвітання та успіху, або патріотична відповідальна влада, або об’єднаний великою патріотичною ідеєю народ. Першого в нас немає. Тому розраховувати можемо лише на себе. В старі часи було гарне прислів’я : «Сначала думай о Родине, а потом о себе». Патріотами України ми маємо залишатися навіть в найважчі часи. Бо хто як не ми патріоти мають вистояти та спасти Україну? На кого має розраховувати бідна хвора старенька мати – Україна в скруті та зраді, як не на своїх синів – патріотів. І дочок, аналогічно. Любити будь яку багату ситу країну мабуть можна, тільки патріотизму в цьому не багато.

Чи патріотично було б принципово не купувати російське через ворожітсь Росії і так далі?

Купувати треба якісне українське. Ми готові закликати до бойкоту товарів тих держав та корпорацій, які діють вороже або не дружньо до України. Будь то Росія, Румунія чи інші. Патріот завжди має діяти, навіть в такий пасивний спосіб як пропонуєте ви. Але ворожість (як відповідь) до Росії не має бути самоціллю. Україна має стати сильною, сильнішою від Росії, і Росія стане дружньо по-сусідські відноситися до нас.

Чи можна порівнювати патріотизм український, і патріотизм західний, приміром, американський?

Ідеї не мають національності. Нацизм німецький нічим не відрізняється від нацизму єврейського. Націоналізм англійський не відрізняється від естонського. Можуть мати лише деякі місцеві та часові особливості. Ідеологія громадянського патріотизму зробила Францію сучасною Францією, збанкрутілу центральноамериканську країну в супердержаву США, тому що патріотизм – це дорога до єдності, єдність – шлях до сили та процвітання. Я хотів би, щоб кожний громадянин України незалежно від національності та походження, з гордістю міг сказати: Я українець (болгарського, грецького, російського, єврейського, угорського, кримськотатарського чи польського походження) и Україна це моя держава, за яку я ладен померти. Або навіть добровільно звільнити (достроково) посаду Президента чи Прем’єр – міністра України, за добра та злагоди, щоб прийшов хтось інший із 46 мільйонів співгромадян які виконають цю роботу більш вдало, більш талановито. І в цьому теж патріотизм. Або його відсутність.

Що можна відповісти скінхедам, які себе вважають вкрай радикальними патріотами?

Треба завжди пам’ятати дві речі. По-перше зрадником може бути й українець. «…Суди його по ділам його…». Прізвище що закінчується на –ко, та гарний родовід ще не є індульгенцією. Свій патріотизм ми маємо доводити справами все життя. По – друге, дорога до пекла вимощена добрими намірами. Не видавайте бажане за реальність. Не дайте себе використати ворогам нашим, для розколу країни та знищення її незалежності. Україна від батьків дісталася нам такою якою вона є: 136 національностей, багатомовна, полі релігійна, багато церковна, історично і політично неоднорідна. Треба шукати не те що нас роз’єднує, а лише те, що нас єднає. Спільна держава, громадянство та спільне майбутнє. Те яке ми побудуємо. Одне, для всіх. І саме цю Україну ми маємо зробити, вже сьогодні, Великою Державою. І якщо хтось щиро готовий вважати Україну своєю Батьківщиною і робить для цього все необхідне, то байдуже навіть якщо він чорношкірий єврей з Аляски. Умова одна, він має бути лише громадянином та патріотом України.

Чи патріотизм західноукраїнський відрізняється від патріотизму східно і центрально-українського?

Патріотизм не буває національним чи етнічним. Бо тоді він вже зватиметься націоналізмом. Всі знають, що термін патріотизм походить від «патріо» – грецького слова «рідна земля». Почуття патріотизму на Заході та Сході України нічим не відрізняється. Як казав класик: для повного щастя будь якої порядної людини, необхідно мати Вітчизну, якою він міг би пишатися. Нещодавно ми провели пілотний проект: в шести містах України одночасно поставили по одному намету, де кожний бажаючий міг заповнити анкету Патріота України. Це були Київ, Львів, Одеса, Черкаси, Донецьк та Харків. За два тижні загалом зареєструвалося 18 тисяч громадян – патріотів. Цікаво що особливої чисельної різниці між Львовом та Донецьком, Києвом чи Одесою не виявлено. Прості громадяни України, в переважній більшості патріоти, і хочуть добра своїй країні. Роз’єднують їх політики. Зрозуміло що під цим терміном кожна група громадян може мати своє світобачення, тому ми говоримо про громадянський патріотизм.

Михайло Рошко

Про admin

Зверніть увагу!

Антре́

Геніальна карикатура сьогодення! Дивимося і роздумуємо! Приймаємо рішення і ділимося ними з ріними, друзями та …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *